Наші тренери поділилися відповідями на це запитання:
“Учителі... Саме до них діти несуть свої тривоги, успіх, радість, посмішку, сум та розпач. Особливо зараз, коли причин для них більш ніж достатньо.
Як вберегти емоції дітей? Як допомогти втримати над ними небо, дати опору, відчуття безпеки та впевненість? Як, допомагаючи іншим, не вигоріти самому? Де шукати стабільність, ресурс для відновлення та стійкість? 
Саме на ці питання можна знайти відповіді на тренінгу з травмапедагогіки”.
— Світлана Меркулова.

“Зцілення – це не відновлення, а відкриття, - наголошує Едіт Егер, психотерапевтка і авторка книги «Вибір: прийняти можливе».
Цілісна програма  «Травмапедагогіка для українських шкіл» - така собі методична валізка, яка допоможе відкрити ресурси і самому вчителю особисто, і буде корисною в його роботі з дітьми”.
— Олена Іванова.

“Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серце, подивитися його очима.
– Даніель Г. Пінк
Відчути травмовану дитину, подивитись її очима - це те, що сьогодні так потрібно вчителям України аби якнайкраще зрозуміти, як домогти. Відкрити своє сердце важко, коли ти бачиш неадекватну поведінку, чуєш дивні розмови. Але якщо ти вже отримав знання, в тебе є навички справлятися з ситуацією прояву травми, тобі буде набагато легше”.
— Тетяна Петренко.

“Непевність щодо власного майбутнього, страх за рідних, постійні повітряні тривоги, повідомлення про загиблих на фронті і серед мирного населення - все це вже понад два роки виснажує українців. Стресове навантаження на вчителів подвійне, адже їм доводиться витримувати власні важкі емоції та надавати підтримку учням, що також перебувають у тривалому стресовому стані.
Проєкт "Травмапедагогіка для українських шкіл" прагне навчити вчителів справлятися з цими навантаженнями через краще усвідомлення того, що відбувається з ними та дітьми в умовах стресу й травматичного досвіду, а також опанування технік емоційного саморегулювання та інших способів подбати про себе і тих, хто поруч”.
— Зоряна Міщук.

“Тривала війна з кожним днем все більше виснажує всіх нас – і дорослих, і дітей. Тож перед українськими вчителями щодня постає подвійне завдання – не лише знайти ресурс, щоб самим впоратися зі своїми тривогами і переживаннями, але і допомогти дітям, бути опорою для них.
Але емоційно виснажені вчителі навіть при всьому бажанні не спроможні подбати про своїх учнів повною мірою. Пам’ятаєте правило безпеки в літаку? Кисневу маску спершу надягаємо на себе, і лише потім на дитину.
Тому і програма тренінгу побудована таким чином, щоб не тільки дати вчителям необхідну інформацію про травму і техніки та інструменти, що дозволять в умовах школи допомогти травмованим дітям стабілізуватись, але й, в першу чергу, дати можливість вчителям повернутися в ресурсний стан і навчитися його відновлювати та наповнювати кожного дня”.
— Олена Глуговська.

“Підтримувальне соціальне коло має велику силу у нашому житті, захищаючи і зміцнюючи нас. Звернення до друзів, колег, наставників і родини може допомогти нам знайти сили, особливо у часи стресу, страху і втрат. Важливо розуміти, що отримувати і надавати соціальну підтримку – це процес, а не одноразова дія. Це має стати нашою життєвою звичкою”.
— Оксана Руда.